CSS Virginia

Панцерник «Віргінія»

CSS «Віргінія» (малюнок)
Історія
КША
Назва:	CSS Virginia
Закладений:	1861-1862
Прийнятий:	1862
Потоплений:	1862
Доля:	Знищено екіпажем
Основні характеристики
Клас і тип:	панцерник
Водотоннажність:	4100 т нормальна
Довжина:	83,6 м
Ширина:	15,6 м
Осадка:	6,4 м
Двигуни:	дві парові машини прямої дії; 4 котли
Швидкість:	5-6 вузлів максимальна (практично, не більше 2-3)
Екіпаж:	320 осіб
Озброєння:	2 x 178 мм нарізні дульнозарядні гармати Брукса; 2 x 160 мм нарізні дульнозарядні гармати Брукса; 6 x 229 мм гладкоствольні дульнозарядні гармати Дальгрена (трофейні); 2 x 12-фунтові гаубиці; таран
Бронювання:	Катана залізна броня з залізничних рейок; пояс — 25-76 мм; каземат — 102 мм; палуба — 25 мм;

«Вірджи́нія», «Віргі́нія» (англ. CSS Virginia) — перший великий панцерник флоту Конфедеративних Штатів Америки під час Громадянської Війни.

«Віргінія» була перебудована із захопленого жителями півдня парового фрегата USS Merrimack. Саме під цією, а не під даною йому жителями півдня, назвою цей панцерник фігурував у перших повідомленнях про сам корабель і у битві за його участі, які виходили від американського федерального уряду і розійшлися по всьому світу. Хоча згодом і стала відома справжня назва корабля, дана йому після перебудови, у багатьох джерелах (як американських, так і, наприклад, радянських) він фігурував саме під початковим позначенням — як «Меррімак».

Корабель брав участь у знаменитій битві на Гемптонському рейді, в ході якого завдав тяжкої шкоди дерев'яним кораблям жителів півночі, але був зупинений американським баштовим панцерником USS Monitor. Після безрезультатного бою обидва панцерника розійшлися, не зумівши завдати один одному значного збитку. Після цього «Віргінія» брала участь ще в декількох незначних операціях, але більше не зустрічалася з супротивником. У травні 1862 року, після того, як жителі півдня були змушені залишити Норфолк, «Віргінія» була знищена через неможливість евакуації.

Історія

Передумови

Концепція захищених бронею кораблів існувала задовго до XIX століття, однак тільки з появою парового двигуна та великої кількості доступного заліза в XIX столітті це стало практично. Вирішальним чинником для появи панцирників стала гармата Пексана, яка уможливила настильну стрільбу вибуховими бомбами, що завдавали серйозних пошкоджень дерев'яним кораблям. Їхню руйнівну силу продемонструвала Синопська битва (1853), в якій російський флот розгромив турецький завдяки таким снарядам. Низка країн у 1850-ті почала розробляти броненосні кораблі, першими з яких стали франко-британські плавучі батареї, які в Кінбурнській битві (1855) довели здатність броні витримувати гарматний вогонь. Невдовзі розпочався розвиток морехідних панцирників: у Франції 1859 року спустили на воду Gloire, у Великій Британії 1860 року — HMS Warrior. Втім, попри бронювання, в іншому це були парові фрегати з вітрильним і гвинтовим рушіями. В США не вважали за потрібне будувати великий флот і станом на 1861 рік не мали жодного броненосця, бо на них не виділяли кошти.

Однією з головних передумов для появи «Вірджинії» став паровий фрегат USS Merrimack («Меррімак»). Будівництво корабля розпочалось 23 вересня 1854 року, 14 червня 1855 його спустили на воду. Корабель був озброєний двома 10-дюймовими обертовими гарматами, 24 9-дюймовими й 14 11-дюймовими гарматами Дальґрена. Під час нетривалої служби корабель погано себе показав: двигуни були слабкі й ненадійні, остійність була посередня, гвинт мав невдалу будову, а умови в невентильованому машинному відділенні були жахливі. Зрештою кораблю було наказано прибути до Норфолкської військової верфі, штат Вірджинія, для виведення в резерв і переобладнання, куди він прибув 16 лютого 1860 року.

Захоплення Норфолкської верфі

Спалення фрегата USS Virginia

Норфолкська верф була провідним кораблебудівним підприємством. На початку квітня 1861 року політична напруга була надзвичайно висока. Вірджинія на той час ще не вийшла зі складу США, проте загроза була висока й керівництво Флоту США намагалось контролювати ситуацію. Командувачу верфі Чарльзу Макколі було наказано навести лад на верфі й підготувати кораблі до бойових дій. Роботи з підготування верфі просувались занадто повільно через бездіяльність Макколі, проте й накази були суперечливі: з одного боку, потрібно було вберегти обладнання від можливого захоплення, а з іншого — від нього вимагали діяти обережно й не підбурювати персонал, серед якого було багато прихильників Конфедерації. З 11 квітня фахівці флоту ремонтували двигуни «Меррімака», щоб вивести його із загроженої верфі, 17 квітня він був готовий до відплиття, проте Макколі затримав його. Тим часом прихильники Конфедерації давались до провокацій на верфі, а ополчення поступово займало околиці підприємства. 18 квітня командування Флоту усвідомило серйозність ситуації й вирішило відрядити флаг-офіцера Гайрема Полдінґа з сотнею морських піхотинців на USS Pawnee для взяття верфі під контроль. 20 квітня, коли повстанці взяли форт Норфолк, Макколі, не знавши про підкріплення, остаточно зневірився й наказав вірним підданим знищити кораблі й залишити верф. Прибувши близько 20:00, Полдінґ допоміг з руйнуванням обладнання. З усіх великих кораблів лише фрегат USS Cumberland зміг вирватись з верфі, завантажений припасами, решту було спалено. Серед спалених кораблів був і «Меррімак», який вигорів до рівня мідної обшивки.

Операція Флоту США завершилась близько 6:15 21 квітня без бойових сутичок, пізніше того самого дня верф зайняли війська Конфедератів. Їх зустріли численні зруйновані будівлі та спалені кістяки кораблів, майже всю стрілецьку зброю було поламано, проте вціліло понад 1000 гармат, 110 тонн пороху та великі запаси матеріалів для кораблебудування. Цілком справними залишились сухий док і майстерні. Повстанці одразу почали освоювати та розчищати територію підприємства, а захоплені гармати почали постачати до берегових батарей на Сьюеллс-Пойнт і в інших містах регіону.

Проєктування та будівництво

Конфедеративні Штати практично не мали власного флоту й потерпали від морської блокади з боку Союзу. Захоплення верфі дало змогу протиставити кораблям Союзу берегові батареї, а в перспективі — можливість будування власних кораблів для протистояння північанам. Міністр флоту Конфедерації Стівен Меллорі, який мав великий досвід у реформуванні флоту перед війною, усвідомлював важливість цього підприємства і потребу в інноваціях: зокрема, він вважав, що панування Союзу на морі могли б похитнути кораблі з металевою обшивкою та нарізними гарматами. Відтак створення панцирника було першим пріоритетом, до якого Меллорі залучив провідних морських інженерів і металургійне підприємство Tredegar Iron Works у Ричмонді, Вірджинія.

Свої проєкти представили Джон Мерсер Брук і Джон Портер. Портер розробляв свій проєкт ще з 1846 року, він був подібний до французьких і британських плавучих батарей у Кримській війні, проте Меллорі жадав отримати швидкий морехідний корабель, який він бачив у проєкті Брука, зрештою обравши його наприкінці червня 1861 року. Портер не заперечував і надалі працював над проєктом спільно з Бруком. Конструктори визнали, що створення проєкту з нуля зайняло б понад рік, тож потрібно було перевикористати машинерію «Меррімака». Невдовзі вони зрозуміли, що й перенести її до нового корпусу було б дуже важко. 24 червня інженери подали Меллорі звіт про те, що найкращим рішенням було би переробити залишки «Меррімака» на броненосець, що мало обійтись у 172 тисячі доларів. Меллорі одразу схвалив проєкт і призначив кількох виконавців: Френч Форрест був адміністративним очільником верфі, Вільям Вільямсон завідував машинерією, Портер — процесом будівництва, Брук — бронюванням та озброєнням. Нечіткі межі між зонами відповідальності призвели до непорозумінь між Бруком і Портером, які обидва вважали корабель своїм проєктом.

Для будівництва корабля корпус колишнього «Меррімака» було зрізано до близько 90 см над ватерлінією, після чого Портер почав зводити батарейну палубу на висоті близько 60 см над ватерлінією. В серпні розпочалась робота над казематом, який після випробувань у жовтні 1861 року вкрили двома шарами катаних залізних плит по 5 см (2 дюйми) завтовшки кожна. Попри те, що корабель був готовий до обшиття бронею ще в листопаді, через повільний процес виробництва залізних плит воно затягнулось до 27 січня 1862 року. Спеціально для корабля до листопада Брук розробив методику виготовлення нарізних гармат, як нових 6,4- і 7-дюймових, так і перероблення старих гладкоствольних, для яких також розробив вибухові й суцільні залізні снаряди — щоправда, останнім надавали низький пріоритет, оскільки не вважали союзні броненосці загрозою.

У процесі підготувань і пошуку екіпажу значну роль відігравав лейтенант Кейтсбі ап Роджер Джонс, який був фахівцем з озброєння у Флоті США та випробував гармати на «Меррімаку» за часів його служби. У жовтні він брав участь у випробуваннях броні майбутньої «Вірджинії», а в листопаді Меллорі призначив його командувачем корабля, головними завданнями якого були набрати екіпаж і підготувати корабель до плавання. Екіпаж був значною проблемою: якщо військово-морських офіцерів (значною мірою дезертирів з Флоту США) було повно, то досвідчених моряків на Півдні бракувало, тож набір моряків тривав дуже довго, до лютого 1862 року.

Будівництво корабля затягнулось на понад два місяці. 17 лютого 1862 року корабель, незадовго до того названий CSS Virginia, було спущено на воду, без жодних урочистостей.

Конструкція

Попередній ескіз «Віргінії», 1861

У ході робіт, обгорілі залишки надводного борту колишнього «Меррімака» були зрізані до рівня нижче ватерлінії; таким чином, весь основний корпус корабля знаходився під водою. На головній палубі «Віргінії» був надбудований великий чотирикутний каземат з закругленими краями, в якому повинні були стояти гармати. Корма була перероблена, щоб краще захищати від навісного вогню єдиний гвинт; для поліпшення мореплавства, в носовій частині «Віргінії» встановили V-подібний фальшборт.

Корпус броненосця був оригінальним корпусом «Меррімака», зрізаним на 60 см над ватерлінією біля корми та носу та 60 см нижче під казематом. Від парового фрегата він успадкував його машинерію, розміщення якої не змінювали. Довжина корпусу становила 80 метрів, ширина — близько 9,1 метра.

Каземат завдовжки 52 метри починався за 8,8 м від носа й завершувався за 20 метрів від корми. Його передній і задній кінці були заокруглені. Бічні стінки каземата були нахилені під кутом 36°, що сприяло рикошету снарядів, проте зробило внутрішній простір дуже обмеженим. Дах каземата був ґратчастим для вентиляції, на нього вели чотири люки, які мали також слугувати за стрілецькі позиції. На передній частині каземату було встановлено конічну рубку з амбразурами для огляду.

Броню каземата утворювали 10,2 см (4 дм) заліза та 61 см (24 дм) деревини різних видів, скріплені болтами. Передню й задню частини, де не було каземата, захищав броньовий пояс завтовшки 2,5 см, який простягався на 90 см нижче ватерлінії.

При нормальному завантаженні, весь основний корпус панцерника ховався під водою. Над поверхнею виступали тільки масивний каземат і фальшборт в носовій частині. Єдина труба «Віргінії» розташовувалася в центрі каземату. Конічної форми рубка рульового була змонтована в передній частині даху каземату і була, фактично, продовженням його стінок.

Повна водотоннажність «Віргінії» склала 4000 тонн, що майже на 800 тонн перевищувало водотоннажність колишнього «Меррімака». Довжина її становила 83,8 метра, ширина — 15,6 метрів, осадка — 6,4 метра.

За вказівкою Брука гвинт і стерно було дещо перебудовано для кращого захисту.

Озброєння

Все артилерійське озброєння «Віргінії» розташовувалося в захищеному бронею казематі на палубі. У кожній закругленій частині каземату було прорізано по три гарматні порти — один прямо по центральній лінії корабля, і по одному з кожного борту, які були спрямовані в сторони під кутом у 45 градусів від центральної лінії. Біля цих портів було встановлено по одній 178-міліметровій (7 дюймів) нарізній дульнозарядній гарматі Брука, тобто, кожна з них могла повертатись до одного з трьох портів. Ці гармати були виготовлені на підставі захоплених заготовок для гладкоствольних гармат Дальгрена; завершені конфедератами як нарізні гармати, вони стріляли 47-кілограмовими снарядами. Завдяки поворотній установці, кожна з цих гармат могла використовувати всі три порти зі свого краю каземату.

Бортовий залп «Віргінії» складався з двох менших 163-міліметрових (6,4 дюйма) нарізних гармат Брука, і чотирьох трофейних 229-міліметрових гладкоствольних гармат Дальгрена. Останні були менш точні і далекобійні ніж нарізні гармати, але зате були більш надійні і прості в експлуатації. Додатково, на даху каземату «Віргінії» стояли дві легкі 12-фунтові гармати, призначені для стрільби картеччю по палубах ворожих кораблів.

Інженери конфедератів знали, що федерали дадуть відповідь на «Віргінію» своїми власними панцерниками і розуміли необхідність пристосувати корабель для боротьби з ними. Так як артилерійське озброєння «Віргінії» не змогло б завдати істотної шкоди аналогічно захищеному панцернику (враховуючи, що «Віргінію» проектували протистояти саме такий артилерії), а отримати більш важкі гармати було в той час неможливо, було вирішено оснастити «Віргінію» тараном. Таран являв собою масивний 680-кілограмовий клиноподібний стрижень, відлитий з чавуну, і вставлений у форштевень «Віргінії»; оскільки значно перебудовувати форштевень південці побоювалися, таран був закріплений слабо і міг легко відвалитися.

Меллорі вважав таран важливим, подібно до багнетної атаки піхотинців.

Броньовий захист

Броньовий захист «Віргінії» було виготовлено з прокатаних залізничних рейок. Оскільки більша частина корпусу корабля перебувала під водою, найбільш захищеним елементом конструкції був каземат. Побудований з дуба і сосни, каземат мав товщину стінок 610 міліметрів; зовні, він був обшитий двома шарами кованих залізних плит, товщиною 51 міліметр кожна. Загальна товщина броньового захисту, таким чином, становила 102 міліметри, але на практиці, опірність двох шарів плит була нижче, ніж у суцільної плити рівної товщини. Щоб поліпшити стійкість каземату проти снарядів, конфедерати розташували його стінки під кутом у 36 градусів від горизонталі.

Поза казематом, дерев'яна палуба «Віргінії» була захищена двома шарами 51 міліметрових залізних плит, загальною товщиною в 102 міліметри. Оскільки борти корабля постійно перебували під водою, вони піддавалися значно меншій загрозі, і були обшиті єдиним шаром плит 51 міліметрової товщини. Броньова рубка була захищена так само, як і каземат.

В цілому, захист «Віргінії» відповідав вимогам часу. Найбільш поширені в той період 200-мм і 229-мм морські гладкоствольні гармати не могли пробити її навіть з невеликої відстані. Однак, до того моменту, коли «Віргінія» вступила в лад, на озброєння флоту федералів почали надходити нові 280-мм і 380-мм гармати Дальгрена і Родмана, які вважалися достатньо сильними, щоб пробити її броню.

Силова установка

Силова установка «Віргінії» залишилася такою ж, як і на колишньому «Меррімаці»; дві горизонтальні зворотно-поступальні парові машини працювали на єдиний дволопатевий гвинт. Повна потужність силової установки становила 1200 кінських сил.

Головною проблемою силової установки «Віргінії» була її сильна зношеність. «Меррімак» перед спаленням був поміщений на верф як раз для заміни зношеного двигуна, але почати не встигли. Слабка промисловість конфедератів не могла замінити двигуни, і в результаті, силова установка «Віргінії» працювала дуже ненадійно, втрачала потужність і не могла рухати перевантажений корпус корабля. Швидкість «Віргінії» не перевищувала 5-6 вузлів (менше половини від максимальної швидкості «Меррімака») навіть в ідеальних умовах. На практиці ж, швидкість конфедеративного панцерника рідко коли перевищувала 2-3 вузли.

Іншою проблемою була погана маневреність «Віргінії». Корпус, який майже повністю перебував під водою, створював сильний опір при маневрі, а збільшена водотоннажність тільки посилила проблему. Радіус повороту «Віргінії» становив понад 1,6 кілометра, а на повний розворот панцерник витрачав майже 45 хвилин.

Служба

Битва на Гемптонському Рейді

«Віргінія» таранить «Камберленд»

8 березня, «Віргінія» в компанії двох невеликих канонерок вийшла з Норфолку, і атакувала федеральні блокадні сили на Гемптон-Роудс. Федеральний флот, який складався виключно з дерев'яних вітрильних і гвинтових кораблів, виявився не здатний що-небудь протиставити панцернику; залпи гармат федералів просто відскакували від броні. На початку бою, «Віргінія» таранила і потопив великий вітрильний шлюп USS «Камберленд»; корабель, який потопав, боровся до останнього, але не зміг перемогти броньованого противника. Однак, потоплення «Камберленда» не пройшло для «Віргінії» безслідно: при ударі, її слабо закріплений таран відламався, а артилерійський вогонь сильно пошкодив трубу панцерника, знизивши його і без того невеликий хід.

Після цього, «Віргінія» попрямувала до великого вітрильного шлюпу USS «Конгрес». Ухиляючись від тарану (який вже відломився, але федерали про це не знали), капітан «Конгресу» поставив корабель на мілину. Користуючись нерухомістю свого опонента, «Віргінія» зайняла позицію прямо по кормі «Конгресу» і почала його розстрілювати бортовими залпами, в той час як жителі півдня могли відповідати їй тільки нечисленними кормовими гарматами.

Після години нерівного бою, кормові гармати «Конгресу» були розбиті, і він, не маючи більше можливості чинити опір, був змушений здатися. Гірше того, гвинтові фрегати «Роанок» і «Міннесота», які йшли на допомогу жителям півночі наскочили на мілину і опинилися в безпорадному становищі. Покінчивши з «Конгресом», «Віргінія» збиралася атакувати «Міннесоту», але через початок відпливу і настання сутінків, конфедерати не зважилися ризикувати броненосцем на мілководдях Гемптон-Роудс і відступили, збираючись продовжити битву на наступний день.

«Монітор» проти «Віргінії»

9 березня, «Віргінія» повернулася на Гемптон-Роудс, маючи намір покінчити з «Міннесотою». Однак, її очікував гідний супротивник — федеральний панцерник USS «Монітор», баштовий корабель з низьким бортом, спроектований Джоном Ерікссоном. Між панцерниками відбулася перша в історії дуель; при цьому, артилерія обох кораблів виявилася нездатна нанести збитки опоненту.

В ході цієї дуелі, виявилися головні недоліки «Віргінії»; її низька швидкість і неповороткість. Маленький маневрений «Монітор» мав перевагу над своїм незграбним опонентом, легко ухиляючись від спроб тарану з боку «Віргінії». В кінцевому підсумку, правда, конфедератам посміхнулася невелика удача — снаряд, який потрапив в рубку «Монітора», поранив його капітана через оглядові щілини, і через це виникло замішання, федеральний панцерник тимчасово відступив. «Віргінія», втім, не стала чекати його повернення і відступила; боєприпаси у конфедератів закінчувалися, зношена силова установка працювала все гірше і в корпусі розкрилися нашвидкуруч закладені течі, тому продовження битви було не в їх інтересах.

Подальші операції

Відремонтована у Норфолку, «Віргінія» приготувалася до нових дій. На початку квітня, вона в супроводі кількох дерев'яних канонерських човнів знову вийшла на Гемптон-Роудс, в надії дати жителям півночі ще один бій. Її колишній опонент — USS «Монітор» — як і раніше знаходився в Гемптон-Роудс. 11 квітня, «Віргінія» підійшла до форту Монро, викликаючи «Монітор» на бій; її гармати були тепер споряджені бронебійними снарядами і жителі півдня розраховували, що зможуть добитися успіху.

Однак, бій як такий не відбувся. «Віргінія» випустила кілька снарядів з дуже великої дистанції (безрезультатно), «Монітор» відповів вогнем, але не став залишати свою захищену позицію. Федерали не хотіли ризикувати без зайвої необхідності; вони розуміли, що «Монітор» є їх єдиною противагою «Віргінії», і якщо він буде виведений з ладу, конфедеративний панцерник легко переможе дерев'яні кораблі. У свою чергу, жителі півдня також не відважились атакувати федеральні кораблі, захищені потужними батареями форту Монро, і відступили.

Надалі, положення на Гемптонському Рейді залишалося в нестійкій рівновазі. Кожна із сторін не хотіла ризикувати своїм єдиним панцерником без потреби, і намагалася заманити ворога в пастку, щоб дати йому бій на сприятливих для себе умовах. В результаті, «Віргінії» так і не вдалося взяти участь у бойових діях; в тих ситуаціях, коли вона була готова дати бій, федерали уникали бою, а в тих ситуаціях, коли жителі півночі були готові дати бій, уникали бою конфедерати.

Наприкінці квітня, федеральний флот на Гемптон-Роудс був посилений новим панцерним корветом USS Galena, і панцерним куттером митної служби «Нагатук». Баланс сил остаточно змінився на користь федералів; маючи проти себе трьох панцерних супротивників, «Віргінія» більше не ризикувала виходити з гавані. Останньою незначною дією, в якій брала участь «Віргінія», був вихід у море 8 травня 1862 року, коли федеральна ескадра у складі «Монітора» і чотирьох інших кораблів обстріляла берегові батареї конфедератів на вході в річку Джеймс. Побачивши «Віргінію», федерали почали повільно відступати, сподіваючись виманити її на відкриту воду, але цього разу «Віргінія» відмовилася прийняти бій, і давши попереджувальний залп, відступила.

Знищення

Вибух залишеної командою «Віргінії» 11 травня 1862 року біля острова Крані

10 травня 1862 року, війська жителів півночі взяли Норфолк. З падінням міста, «Віргінія» опинилася без своєї єдиної бази. Осадка панцерника не дозволяла йому піднятися вище по річці Джеймс, до території, яку все ще контролювали конфедерати. Перехід морем в інший порт також був неможливий; навіть якщо б «Віргінії» вдалося якимось чином прорватися повз три панцерні і безлічі дерев'яних кораблів ескадри федералів, вона не мала навіть мінімально необхідної здатності до морських переходів, і пішла б на дно при будь-якому хвилюванні.

Намагаючись врятувати найсильніший корабель Конфедерації, екіпаж «Віргінії» зробив відчайдушну спробу розвантажити панцерник, щоб він зміг піднятися по річці Джеймс. З «Віргінії» зняли все озброєння, боєприпаси і вугілля, частково демонтували броню; однак, осадка панцерника лишалася надто великою. Не маючи іншого виходу, екіпаж вирішив спалити «Віргінію»; ця задача була покладена на лейтенанта Джонса, останню людину, яка покинула броненосець. 11 травня, біля острова Крані, пожежа дістався до порохових погребів залишеної екіпажем «Віргінії», і перший панцерник Конфедерації вибухнув і затонув.

На даний час якір, прапор та інші деталі «Віргінії» є частиною експозиції музеїв.

Оцінка проекту

Корабель був імпровізацією, яку побудували в умовах дефіциту ресурсів на основі наявного корпусу, «Віргінія» являє собою певну складність для оцінки. Її єдиний бій з «Монітором» закінчився безрезультатно багато в чому за рахунок неготовності обох сторін до бою; у той же час, вона досить добре показала себе проти дерев'яних кораблів.

Головною — критичною — проблемою «Віргінії» була її дуже низька маневреність і мала швидкість. «Віргінія» витрачала багато часу на повороти, переміщалася повільно, і ворожий корабель, який володів свободою ходу, міг легко ухилитися від її атаки. Як наслідок, єдиними жертвами конфедеративного панцерника стали два вітрильних шлюпа — які не володіли свободою маневру і не були здатними ухилитися. Враховуючи значну осадку панцерника, його мала маневреність в умовах мілководного Гемптон-Роудс вкрай ускладнювала дії «Віргінії».

Озброєння «Віргінії» відповідало вимогам бою проти дерев'яних кораблів; однак, воно абсолютно не підходило для перестрілки з панцерниками. Навіть з бронебійними снарядами, гармати конфедератів навряд чи володіли достатньою пробивною силою, щоб вразити «Монітор»; таран «Віргінії»  через дуже низьку маневреність було важко використовувати.

В цілому, «Віргінія» не викликала якогось особливого інтересу з технічної точки зору і не породила скільки-небудь помітного наслідування в масштабі світового кораблебудування. Своєю популярністю цей корабель зобов'язаний головним чином пов'язаним з ним унікальним обставинам — як перший панцерник, який вступив в бій з рівним собі противником (проти берегових укріплень панцерні кораблі використовувалися ще під час Кримської війни), а також завдяки активній популяризації в американських мас-медіа та науково-популярній літературі. Його присутність у Норфолку, нехай і недовго, істотно вплинула на перебіг Громадянської Війни в США; аж до кінця квітня, федерали не могли діяти на річці Джеймс, страхаючись, що «Віргінія» відріже їм шлях до відступу.

Див. також

Rochambeau (1865) — закладений у Нью-Йорку як «Dunderberg» для флоту Союзу, який нагадував «Віргінію» за конструкцією (хоч проектом планувалося встановити артилерію не лише у казематі, але й у баштах, від чого пізніше відмовились). Корабель не був добудований до завершення бойових дій і був проданий Франції, де отримав нове ім'я.

Джерела

• Bennett, Lieutenant, U.S. Navy, Frank M. (1900). The Monitor and the Navy under Steam. Boston and New York: Houghton, Mifflin and Company.
• Brown, David K. (2015). Before the Ironclad: Warship Design and Development, 1815–1860 (англ.). Seaforth Publishing. ISBN 978-1848322592.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
• MacBride, Robert (2015). Civil War Ironclads: The Dawn Of Naval Armor (англ.). Golden Springs Publishing. ISBN 978-1786257109.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
• Mindell, David A. (2012). Iron Coffin: War, Technology, and Experience aboard the USS Monitor (англ.). Johns Hopkins University Press. ISBN 978-1421406053.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
• Quarstein, John V. (2012). The CSS Virginia: Sink Before Surrender. The History Press. ISBN 978-1-60949-580-0.

Посилання

• Library of Virginia [Архівовано 16 червня 2019 у Wayback Machine.]
• Virginia Historical Society
• Museum of the Confederacy in Richmond, Virginia
• Website devoted to the CSS Virginia
• Hampton Roads Visitor Guide [Архівовано 20 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
• USS Monitor Center and Exhibit [Архівовано 25 серпня 2016 у Wayback Machine.], Newport News, Virginia
• Mariner's Museum [Архівовано 9 березня 2007 у Wayback Machine.], Newport News, Virginia
• Hampton Roads Naval Museum [Архівовано 17 липня 2015 у Wayback Machine.]
• Civil War Naval History [Архівовано 30 вересня 2007 у Wayback Machine.]
• Fort Wool History
• Roads to the Future — I-664 Monitor-Merrimac Memorial Bridge Tunnel [Архівовано 26 квітня 2018 у Wayback Machine.]